«Права працівника реальні, кодекс законів про працю діє, кримінальна відповідальність за грубе порушення законодавства про працю (незаконне звільнення, не оформлення, невиплата зарплати тощо) – не поодинокі випадки. Але потрібно розуміти, що коли  працівник є пасивним, мовчить, тобто коли не заявляє про свої права, не відстоює їх –значить погоджується з своїм становищем, значить його задовольняють існуючі умови. Точний показник реальності прав – це рівень судового захисту трудових прав працівника, що можна продемонструвати на прикладах трудових справ, які провели адвокати компанії. До речі, трудові справи вважаються найважчими в юридичній практиці.»

 

Д. звернувся до директора філії ВАТ КБ «Надра» із заявою про звільнення за власним бажанням. Заява була негативно сприйнята, розцінена як втеча з банку. Поставлена умова, якщо Д. не забере заяву, то його звільнять по статті, і він ніде більше в будь-якому банку не працюватиме.

Д. не передумав.

Похапцем призначена службова перевірка роботи Д., висновки якої нікого не здивували – «неналежне виконання своїх посадових обов’язків», «безвідповідальне відношення до своїх посадових обов’язків», «порушення інструкцій, нормативних актів», «не виконання контролюючих функцій». І в результаті цього 4 червня 2009 року видано наказ про звільнення Д. із займаної ним посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків.

Д. не погодився з таким звільненням і звернувся до суду.

Рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 16 жовтня 2009 року, яке залишено в силі апеляційним судом, змінено формулювання причин звільнення Д., встановлено, що «звільнений з займаної посади за власним бажанням» та зобов’язано банк видати дублікат трудової книжки без запису щодо незаконного звільнення.

 

В. близько 31 року працювала на різних посадах в ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». Протягом всього періоду роботи до В. жодних претензій з приводу її роботи з боку керівництва не було. За свою роботу на фабриці В. неодноразово преміювалась.

В вересні 2010 року В. мала необережність вступити в конфлікт з начальником цеху, в якому вона працювала, з приводу несправедливого розподілу роботи між працівниками цеху.

Таке вільнодумство з боку В. не залишилось без уваги. В кінці вересня 2010 року їй було оголошено догану за порушення функціональних обов’язків. А в листопаді цього ж року її було звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків.

Всього за три місяці В. з сумлінного працівника з багаторічною незаплямованою репутацією перетворилась на злісну порушницю трудової дисципліни, якій не місце на фабриці.

В грудні 2010 року В. звернулась в суд з позовною заявою до ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» про поновлення на роботі.

Судовий розгляд завершився тим, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 1 березня 2011 року В. поновлено на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8556,37 грн.

 

Д. працював викладачем за контрактом у Відкритому міжнародному Університеті розвитку людини «Україна».

Протягом усього часу своєї роботи в навчальному закладі Д. погоджувався з усіма умовами праці, що були визначені в колективному договорі та контракті, в тому числі з умовами оплати праці та не заявляв про будь-які порушення з боку роботодавця.

По закінченню дії контракту, та неможливості його продовження, Д. заявив про порушення його прав на оплату праці та звернувся до суду з позовом про стягнення 130 876 гривень.

Вінницький районний суд Вінницької області 15 листопада 2010 року виносить рішення, яким частково задовольняє позов Д. та стягує з ВМУРЛ «Україна» 76876 гривень. Вказане рішення суду було оскаржено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 грудня 2010 року скасовано рішення Вінницького районного суду Вінницької області та ухвалено нове рішення, яким повністю відмовлено у задоволенні позову Д.

Як з’ясувалося згодом, Д. судиться по такій схемі іще з одним навчальним закладом.

 

 

При скороченні чисельності працівників на ВАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», машиніст тепловоза О. був звільнений з роботи. Фактичною підставою звільнення стало те, що він був пенсіонером та, крім зарплати, отримував пенсію, а тому надано було перевагу у залишені на роботі молодшим працівникам.

Вважаючи своє звільнення незаконним, О. звернувся в суд.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що згідно закону О., як пенсіонер, має право на працю нарівні з іншими громадянами, забороняється звільнення з мотивів досягнення пенсійного віку, навпаки, О. має вищу кваліфікацію та більш тривалий безперервний стаж роботи за фахом в порівнянні з тими працівниками, які залишились працювати.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2010 року, О. було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в   сумі 9 257,96 грн.

 

С. працювала на посаді керівника відділення ПАТ «ПІРЕУС БАНК МКБ».

1 вересня 2010 року С. звернулась із заявою про звільнення з займаної посади за згодою сторін.

Проте 6 вересня 2010 року С. звільнено із займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором та внутрішніми локальними нормативними документами банку.

С. не погодилась з таким звільненням і звернулась до суду.

В результаті судового розгляду, який тривав понад один рік, рішеннями Ленінського районного суду міста Вінниці та апеляційного суду Вінницької області було задоволено позовні вимоги – скасовано наказ про звільнення С., поновлено її на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 184 214,97 гривень.