Немирівська міліція в «дзеркалі» дільничного …
Із Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ:
службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;
стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;
постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;
виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим;
з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час.
В газеті «33 – канал» опубліковані журналістом Тетяною Кондратьєвою дві статті «Міліціонер поламав затриманому руку», в яких йшлося про факт затримання та доставки сільського мешканця Мельника О.О. до Немирівського райвідділу міліції, де дільничний інспектор міліції Сокольвак А.М., надіваючи на нього наручники, зламав руку.
Погодьтеся, факт неординарний, адже кожен випадок, коли здорова людина потрапляє в міліцію, а звідти – в лікарню – викликає громадський резонанс.
У статтях журналіст не вдавалася до правової оцінки правомірності чи неправомірності дій працівника міліції. Журналіст намагався об’єктивно висвітлити цей факт, надавши можливість учасникам конфлікту та громадській правозахисній організації висловити свої думки.
Проте в серпні 2011 року дільничний Сокольвак А.М. подав заяву до суду про спростування опублікованих відомостей та стягнення з газети та журналіста 15 тисяч гривень моральної шкоди. Він заявив, що «є неправдивою інформація зазначена в статтях про те, що я ламав гр. Мельнику О.О. руку. Оскільки жодним доказом це не підтверджено… газета поширила інформацію, яка принижує мою честь та гідність, як громадянина, та ділову репутацію, як працівника міліції».
Звернення до суду – це конституційне право кожного, а тому тут не може бути чогось дивного. Питання в іншому – які методи використовуються при цьому, оскільки в заяві до суду акцентується увага не лише на Громадянина, але і на Працівника Міліції.
Уже перше, що кидається в вічі – жорсткість аргументів – а де докази, що я зламав руку?! І це при тому, що Сокольвак А.М. дав наступне інтерв’ю журналісту: «Я застосував засоби фізичного впливу, згідно з статтею 13 Закону України «Про міліцію». Хотів одягнути наручники, але коли ми з напарником загнули руку за спину, Мельник поскаржився на біль. Його відпустили, викликали «швидку допомогу», «Я не сподівався, що так станеться… Ніхто затриманого не бив, йому просто намагалися одягнути наручники».
Тобто це потрібно було розуміти так, що слова Міліціонера – нічого не варті?! Все сказане Міліціонером потрібно приймати з недовірою, оскільки при наступному посиланні на сказане – все може обернутися проти Вас?!
На підтвердження своєї правоти Сокольвак А.М. надав суду копії розписок Мельника О.О. та його матері Мельник Р.Ф. від 1 квітня 2011 року.
Текст розписок наступний: «Я, Мельник Олег Олегович … до працівників міліції по факту доставлення мене до Немирівського РВ та отримання мною тілесних ушкоджень не маю, а також майнового, морального та фінансового характеру та фізичного не маю в подальшому, по даному факту звертатися в суд, прокуратуру не збираюсь, а також претензій по вищевикладеному до працівників міліції не маю ...», «Я, Мельник Р.Ф., по факту доставлення мого сина в Немирівський РВУМВС та причинення тілесних ушкоджень до працівників міліції претензій матеріального, морального та фізичного характеру не маю, зобов’язуюсь заяву в суд, прокуратуру та інші установи по даному факту не писати».
Потрібно визнати, що ці розписки, очевидно написані під диктовку, і не з доброї волі їх авторів, – не є придумка Немирівської міліції. Це набутий віками спосіб приховання всього жаху, побаченого та пережитого, в «застінках». Так, ще за Петра Першого перед виходом на волю арештований давав розписку (і інколи навіть клявся на Євангелії) про своє гробове мовчання «под страхом отнятия ево живота» про те, що бачив, чув і говорив в «стенах сыска».
І ось такий прадавній, але в нинішній новій обгортці доказ – розписки. Можна лише з захопленням говорити про вікові традиції, які ревносно оберігаються Немирівською міліцією.
Сокольвак А.М. в заяві до суду писав: «я посадова особа органу державної влади, яку знають багато людей. Тривалий час працюю в органах внутрішніх справ та здобув серед колег по службі та громадян міста довіру та повагу»; -«я чесна та порядна людина, яка тривалий час працювала над здобуттям свого авторитету. Я маю повагу серед близьких, колег та знайомих. В зв’язку з тим, що я перебуваю на публічній службі і спілкуюсь безпосередньо з громадянами, мене у місті знає багато людей», «Я є працівником міліції і повага для мене є дуже важливою не лише серед колег по роботі, а й населення».
Добрі слова про свою роботу. Не кожен може так гордитися та пишатися роботою, яку виконуєш! Але, коли стало відомо про вік Сокольвака А.М. – 23 роки, про те, що він на службі в міліції всього на всього 2 роки (з лютого 2009 року), – якось по-інакшому та неоднозначно, то з острахом, то з співчуттям, починаєш сприймати написане позивачем. Тільки починає жити, службу, а вже стільки амбіцій, притім гіперболічних … Направити б це все в правильне русло, в професійний ріст, а тут – вияснення відносин та з ким!? Газетою, з журналістом … Ну, не віриться, що він самостійно, без поради старших товаришів, прийняв таке відповідальне рішення. Тоді постає інше питання, вже не до позивача, а до Немирівської міліції… Але це тема іншої публікації.
І найбільше що вразило з заяви Сокольвака А.М. – це його обґрунтування моральної шкоди – «на даний момент я знаходжуся під впливом психологічного та морального тиску, що призводить до вимушених змін у моїх життєвих та службових стосунках. В мене порушилися стосунки в сім’ї і на роботі».
Як же при такому морально-психологічному стані виконувати службові обов’язки?! Адже ж люди, зброя …
З приводу цього було направлено запит начальнику Немирівської міліції, де у відповідь – не допускається збирання, зберігання, використовування та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а працівник райвідділу Сокольвак А.М. такої згоди не надавав керівництву райвідділу… Але ж, якщо працівник міліції знаходиться під впливом психологічного та морального тиску – це ж не приватна справа!
Хоча, якщо це не викликало занепокоєння, то є очевидно, що слова позивача – це лише слова. Невже і взаправду слова Міліціонера – нічого не варті?!
Моя думка – такого не повинно бути!
Рішенням суду відмовлено в позові Сокольваку А.М.
Апеляційний суд Вінницької області відхилив апеляційну скаргу Сокольвака А.М., вказавши на таке: опублікована інформація є достовірною і не спростованою; позивач є працівником органів внутрішніх справ та є публічною особою, а отже його діяльність піддається ретельнішому обговоренню з боку громадськості та висвітленню засобами масової інформації. Твердження позивача, що його авторитет та репутація як працівника міліції підлягає більшому захисту є необґрунтованими.
Олексій Якименко, адвокат
Опубліковано в Вінницькій незалежній газеті «33-й канал»
№ 28 за 4.07.2012 року
